"Треба було подолати цей бар'єр": Юлія Левченко про повернення після травми та новий сезон

Міжсезоння та висота 2.00

– Юля, зараз у тебе період міжсезоння. Як ти його проводиш? Чи ходиш на тренування зараз?

– Нещодавно я повернулася після тренувального збору в Мукачево. Починали там вже працювати всі разом. От, з Анастасією Ковальчук разом теж тренувались, тобто в нас була така дружня, класна атмосфера. І відновлення і входження в роботу, тому що вони, звичайно, вже на іншому були етапі підготовки. А я для себе вирішила, що це для мене буде такий плавний вхід в те, щоб вже тренуватися, вже, щоб було не сумно. І нагулювати апетит, скажем так.

– Підкорення висоти в 2 м - психологічно тисне чи, в принципі, ти не ставиш перед собою задачу стрибнути вище?

– Ну звичайно, хочеться стрибати вище, просто що по регламенту змагань не завжди є висота рівно 2.00. Або є 1.99, або там 2.01. Я думаю, що це не психологічний бар'єр, це більш твоя готовність. Якщо ти, в принципі, готовий показувати результати і відчуваєш, що ти фізично можеш подолати цю висоту, то не має бути ніяких перепон.

– А на тренуваннях максимум скільки ти стрибала?

– На тренуваннях ми не стрибаємо так високо, вся підготовка будується так, щоб свої найкращі результати ти показував на змаганнях. Тобто, в тренуваннях ти все одно під навантаженням, не можеш вийти на той рівень. Тобто, теоретично можеш, але в цьому немає сенсу. Тому все робиться під змагання.

Повернення після травми і історія з Threads

– Ось та побутова травма, яка дуже невчасно сталася в розпал сезону… Наскільки вона на тебе повпливала з точки зору психології?

– Зараз я вже нормально це сприймаю, це для мене це був такий, звичайно, досвід перший в житті. Я ще ніколи не пропускала змагання прям посеред сезону. В цілому, це зробило це мене психологічно стійкішою, це 100%. У тебе є лише стадія прийняття і все. Я думала, це пройде за три дні, поболить і перестане. Прийшла до лікаря і він мені сказав: "Юль, ти порвала зв'язку, вона зростається шість тижнів".

І це, звичайно, мені було дуже прикро чути, в мене була стадія неприйняття, злості і так далі. Але зрештою, я зрозуміла, що я можу робити те, що від мене залежить. В принципі, вийшло непогано. Звичайно, час, який потрібен для відновлення, його нікуди не посунути все одно.

Тільки зараз я вже себе більш-менш класно почуваю, але я дуже рада, що змогла вийти на змагання ще і після цього. Тому що психологічно треба було подолати оцей бар'єр, щоб не боятися після травми стрибати.

– Історія з твого Threads, про жінку, яка дала тобі 2 грн на метро в 2014 році, завірусилась, її дуже багато хто її обговорював. А ця жінка знайшла тебе потім, після цього допису?

– Ні, вона мене не знайшла. Я маю надію, що ще вона знайдеться, я б дуже хотіла їй подякувати і ще раз зустрітись. Я вже, якщо чесно, не пам'ятаю, як вона виглядає візуально, може я б її не впізнала.

– А що тебе надихнуло поділитися цією історією?

– Насправді, мені просто згадалась ця історія, особливо зараз перед новими Юнацькими олімпійськими іграми. Я чогось згадала свій шлях, згадала, як я тоді запізнювалась, я люблю запізнюватись. Все в мене там, короче кажучи, йшло якось не по плану, але все вийшло дуже круто і отакі маленькі якісь історії, вони дуже сильно впливають на подальше життя.

– Що в тебе далі по планах на наступний рік, як будуватиметься підготовка до сезону?

– Я маю надію, що в спокійному режимі. Головне, щоб без травм. Це мрія кожного спортсмена. А так, все те ж саме, так само планую входити до зимового сезону, потім перейти в літній сезон. У мене на початку цього сезону була хороша готовність і я бачила, що можна гарно стрибати. Відтак, сподіваюся, що зможу це перенести вже і на зимовий сезон.

Треба робити все те саме, ми вже все вміємо. Немає кінцевої стелі для того, щоб показувати свою майстерність, відточувати її. Це безперервний процес.