"Бірмінгем усе змінив": Людмила Оляновська – про рекорд України, бронзу Євро та новий рівень

Рекорд України, три секунди до срібла та траса Бірмінгема

– Людмило, минуло вже трохи часу після чемпіонату Європи в Бірмінгемі. Як зараз оцінюєте свій виступ і бронзову медаль, коли емоції після фінішу вже трохи вщухли?

– Вважаю свій виступ досить гідним. Я показала гарний результат, швидкі хвилини, встановила рекорд України. Це був мій четвертий чемпіонат Європи, й на трьох з них я вигравала медалі. Тож, певно, роки тренувань і тисячі пройдених кілометрів були цього варті.

– Ви пройшли півмарафон за 1:31:07 і встановили національний рекорд України. Наскільки для вас сам результат став несподіваним і що він говорить про вашу нинішню форму?

– 1:31.07 – це дуже приємна несподіванка. Певний час упродовж останніх років я намагалася побити рекорд України на дистанції 20 кілометрів, який я ж колись і встановила, й це здавалося дуже не реалістичним, бо навіть наблизитися до нього не вдавалося. А Бірмінгем усе змінив. По ходу півмарафону 20 кілометрів склали 1:26,41 години (на 28 секунд швидше мого результату 2015 року).

Щодо форми то, мабуть, це поки найкращий рівень, який я колись показувала! Тренери говорять, що це мій найкращий вік і найкращий час, тож треба тільки реалізувати це все.

Людмила Оляновська (фото: Ulf Schiller/athletix.ch)

– До срібної медалі вам не вистачило лише трьох секунд. Чи прокручуєте зараз у голові той фініш і думаєте, що могли додати на останньому кілометрі?

– Так, три секунди – це не багато і вважаю, що могла б там боротися, щоправда ці три секунди треба було вирішувати не на останньому кілометрі, а трохи раніше, за кілометри два до фінішу. І так, трохи "підгризала" себе за срібну медаль, але це вже минулося.

– Після фінішу ви сказали, що незадоволені своїм останнім кілометром. Що саме тоді відбулося фізично та психологічно і чому не вдалося провести кінцівку так, як хотілося?

– Я вимоглива до себе і просто хочу долати останній кілометр швидше, а краще декілька кілометрів фінішувати максимально швидко. Швидкість у мене є, це показують мої результати на коротких дистанціях. Але включити цю функцію на фініш півмарафону, поки не виходить.

– Ви назвали бірмінгемську трасу "Дивись під ноги" через переходи з асфальту на бруківку, плитку, ями, повороти та перепади висоти. Наскільки така траса реально вплинула на результат і чи можна сказати, що вона була небезпечною для спортсменів?

– Траса дійсно була непроста. Ми її так назвали нашою групою, коли перед змаганнями приїхали її подивитися й були неприємно враженні! Не рівна, поверхня різних видів цементу, плитки, асфальту та бруківки. Хотілося, звісно, щось рівніше і звичайне, але, як показали змагання, всі в рівних умовах і траса не завадила показати результати рівня світових рекордів. Отже, якщо готовий і сильний, то дивися під ноги й уперед!

Війна та умови підготовки атлетів в Україні

– При цьому напередодні старту у вас виникли проблеми зі здоров'ям, але ви все одно вийшли на дистанцію. Наскільки складно було психологічно прийняти рішення стартувати і чи були моменти, коли думали зійти?

– Гадаю, у всіх спортсменів є питання по здоров’ю, у мене ж свої, різні й теж досить часто. Але як усе відбувається? Трохи консультацій зі спортивним лікарем, зняття симптомів і на старт. Думок не стартувати не було взагалі, думки зійти тим більше не допускаються. Ситуації бувають, звичайно, різні, але наша не була критичною. Ми контролювали її.

– Після фінішу ви сказали дуже сильну фразу про те, що українські легкоатлети тренуються у значно гірших умовах, ніж їхні конкуренти, але все одно можуть нав'язувати їм боротьбу. Що конкретно ви мали на увазі під "набагато гіршими умовами": безпекову ситуацію в Україні чи інфраструктурну?

– Передусім я мала на увазі безпекову ситуацію, це дуже важко й сильно впливає психологічно. Ракети, дрони, пожежі, безсонні ночі, страх за життя своєї дитини, сім’ ї та рідних. По-друге, це звичайно й інфраструктура, тому що знову ж таки ракети й дрони руйнують стадіони, басейни, медично-реабілітаційні центри, спортивні майданчики та зали. І це триває багато років, щодня, а відновлюється не так швидко!

Я дякую ФЛАУ, Мінмолодьспорту, Укрспортзабезпеченню за підготовку до змагань. Для нас були створені умови за кордоном і ми мали можливість працювати та реалізовуватися. Але тут є й інші сторони, бо навіть якщо ми за кордоном, то рідні вдома, й усе одно ми відслідковуємо повітряні тривоги, читаємо новини й хвилюємося за ситуацію в Україні.

Людмила Оляновська (фото: Ulf Schiller/athletix.ch)

– Війна наклала свій відбиток не лише матеріально та психологічно. Для спортсменів суттєво ускладнилася логістика на міжнародні змагання. Наскільки це впливає на вашу підготовку і ваш фізичний стан?

– За весь період війни й обстрілів виснаженні не тільки спортсмени. Втомилися всі люди, втомилися військові, логістично важко добиратися всім. І це негативно впливає на фізичну форму, доводиться приділяти час відновленню не лише після тренувань, а й після довгої дороги, але ми вистоїмо!

– Чи є у вас відчуття, що за кордоном не до кінця розуміють, у яких умовах українські спортсмени продовжують готуватися і виступати?

Я думаю в мене не відчуття, а чітке розуміння, що за кордоном не розуміють, в якому страху живе народ і як готуються спортсмени. До мене було навіть декілька питань від іноземців: "А що, там ще йде війна, вона не закінчилася?" або "Віддайте їм там якісь території, які вони хочуть, і все зупиниться!".

Нас не зрозуміють ніколи або доти, доки війна не прийде у їх дім.

Друга бронза поспіль, нова дистанція та плани на майбутнє

– Ви вже вдруге поспіль стали бронзовою призеркою чемпіонату Європи – після медалі 2024 року на 20 км. Чи відчуваєте, що спортивна ходьба для вас зараз переживає новий етап, і наскільки ще є бажання підніматися вище?

– Друга бронза це добре, але є ще срібло й золото. До того ж завжди є куди підніматися. І чемпіонат Європи – це класно, але є ще й інші змагання. Є мрія.

Людмила Оляновська разом із керівниками ФЛАУ (фото: Ulf Schiller/athletix.ch)

– У Бірмінгемі ви змагалися вже на новій для чемпіонату Європи дистанції – півмарафоні 21,0975 км замість традиційних 20 км. Як вам ця зміна і чи вважаєте, що саме така дистанція краще підходить спортивній ходьбі на найвищому рівні?

– Просто нова назва й плюс один кілометрі і 97 метрів, але швидкість і підготовка ті самі, що й на 20 калометрів.

Ходьба на 20 і 50 кілометрів – це давні дисципліни й, на мою думку, нічого не треба ворушити, але зміни вже відбулися. Вони були покликані для кращої популяризації. І якщо це вплине, то нехай так і буде!

– Після такої медалі та національного рекорду які цілі ставите перед собою далі? Чи є вже конкретна дистанція, турнір або результат, який хочеться підкорити найближчим часом?

– Медаль і рекорд вже перегорнули, то все було вчора, а сьогодні все може змінитися. Починаємо готуватися до нового сезону і нових результатів. Цілі є завжди, але спочатку робимо, а потім розповідаємо!