Збірна України: подякуємо за розчарування

Хотіли подарувати радість

У збірній це розуміють і самі про це говорять. Віктор Циганков напередодні гри з Угорщиною сказав, що збірна – для наших людей і хочеться, щоб вони пораділи. Мальдера в роздягальні після Тбілісі закликав гравців бачити позитив і тримати голову високо. Усе правильно: у часи, коли українці живуть між тривогами та новинами з фронту, дев'яносто хвилин футболу можуть стати маленькою віддушиною.

Але віддушина працює лише тоді, коли на полі є за що вболівати. А вийшло навпаки. Замість позитивних емоцій – роздратування після безвиразної гри в Тбілісі, шок від розгрому в Трнаві й гірке відчуття дежавю після пропущеного на 85-й хвилині голу від угорців, коли ми щойно повірили в камбек. Люди, які шукали в цих матчах хоч трохи радості, отримали ще одну порцію розчарування. І це, мабуть, найприкріше в усьому вереснево-жовтневому циклі.

Двері відкриті. А що за ними?

Ще до старту Мальдера чесно попередив: ротація буде не просто важливою, а життєво необхідною, і він постарається задіяти якщо не всіх, то більшість викликаних гравців. Головний меседж – двері до збірної відкриті для кожного, хто добре грає, жодних обмежень ні для кого. Ідея зрозуміла і по-людськи приваблива: показати всім, зокрема й тим, кого викличуть пізніше, що місце в команді треба виборювати, а не отримувати за прізвище чи контракт з певним клубом.

Перед грою з Північною Ірландією Мальдера змінив дев'ять гравців стартового складу порівняно з матчем проти Грузії. Сам тренер після гри наполягав, що причина поразки не в ротації. Хочеться вірити, проте на полі ми бачили команду, де партнери абсолютно не відчувають одне одного. Тож чи доречно це?

Зінедін Зідан у збірній Франції теж експериментує – у Брюсселі він вивів на Бельгію склад без Дембеле, Олісе та Шеркі. Але це ротація всередині ростеру, де можна зібрати два, а то й три рівноцінні склади. І навіть так французи за перші три тури не програли жодного разу. Тобто Зідан може собі дозволити експеримент, бо будь-який його склад – це гравці топклубів, які грають в одну й ту саму гру.

Інший приклад – Греція. Команда Івана Йовановича в дивізіоні А зіграла ті самі чотири матчі за той самий проміжок часу. Суперники – Сербія, двічі Німеччина та Нідерланди. Підсумок: дві виїзні перемоги, дві нічиї, вісім очок і жодної поразки. Йованович після нічиєї з Нідерландами сформулював філософію просто: греки люблять футбол, але ще більше – добрий результат.

І ще одне. Уявімо, що це не Ліга націй, а умовне Євро чи чемпіонат світу. Там так само доводиться грати три-чотири матчі за півтора тижня, з перельотами та мінімумом відновлення. Але жоден тренер на великому турнірі не дозволяє собі змінювати пів команди від гри до гри. Бо турнірна дистанція не прощає втрати зіграності. То чому ми вважаємо, що Ліга націй пробачить?

Чим пожертвували і заради чого?

Складається враження, що Мальдера свідомо пожертвував цим циклом Ліги націй заради формування нової команди. Ні, не те, щоб він хотів цього, авжеж, ні. Але не ставив результат передусім. Мовляв, ну, буде, як буде, зате ми отримаємо оце і оце. Але що ми отримали на виході? Та і якщо так, то виникає логічне запитання: а що ми тоді плануємо вигравати? Відбір до Євро-2028? Можливо. Але відбір не почнеться з чистого аркуша – він почнеться з тією зіграністю, якої ми так і не набули, і з тією невпевненістю, яку щойно накопичили.

До того ж Ліга націй – не товариський турнір. Це дивізіон, рейтинг, кошики на жеребкуваннях і реальні турнірні перспективи. Півтора року тому ми були за крок від дивізіону А і поступилися Бельгії лише за сумою двох матчів. Тепер же ризикуємо опинитися в стикових іграх за збереження місця в дивізіоні B. Мабуть, як завжди героїчно це подолаємо і тоді потішимося, що зробили це, а зазіхати на більше – не на часі. Але не можна забувати ці чотири матчі – ані в плані змісту гри, ані в плані результатів.

Збірна України не мусить бути грандом. Але ми маємо прагнути бути міцним середняком, який здатен здивувати сильніших. А не командою, яка гучно провалюється в матчах із суперниками свого рівня. Північна Ірландія та Угорщина – саме такі суперники. Ми не повинні їм програвати ось так.

Не випадковість, а симптоми

Розчарувала не одна якась деталь, а сукупність факторів. Нульова нічия з Грузією – повільний, стоячий футбол без інтенсивності й без гострих ідей у атаці. Мальдера потім сам визнав, що команда може грати краще, і нагадав, що вперше вийшла на поле таким незіграним складом. Але ж це і є відповідь на запитання про ротацію.

Далі Трнава і Північна Ірландія. 72% володіння м'ячем, але лише два удари в площину воріт проти трьох у суперника – і три пропущені. Третій гол – окрема історія: ляп Дмитра Різника не страшний – він попросив вибачення у вболівальників, і це гідно. Проте цей гол став квінтесенцією загальної нервовості, яка відчувалася в кожному епізоді.

Ключове інше – кричущі індивідуальні помилки в обороні повторювалися з матчу в матч. А коли щось повторюється, це вже не випадковість. Це симптом: команді бракує автоматизмів, впевненості та розуміння, хто поруч і що він зробить наступної миті.

Але чи можемо ми це все набути? Ключове питання.