Сушкін та Грищук будуть легітимними у національній збірній України
Збірна України з баскетболу вперше виграла Дивізіон В на Євробаскеті U-20. Та чи стануть лідери цієї команди новим обличчям національної збірної за кілька років? І яка перспектива у збірної України U-20 на наступному Євробаскеті, вже в дивізіоні А? Про це в авторській колонці на Sport RBC.UA розмірковує баскетбольний оглядач Максим Гайовий.
Секрет успіху – гранична самовіддача
Я думаю, що це команда дуже хороша, але якщо говорити про її перспективи, то треба розрізняти шлях. Якщо ми говоримо про перспективи в U-20, то вони невеликі. Адже Сушкін грає в останній раз, Грищук, наскільки я розумію, теж не потрапляє до наступного скликання, Йяму – однозначно не пройде віковий ценз. Наступного року це буде абсолютно інша команда і я боюся, що їй в елітному дивізіоні буде нічого ловити. Це з поганого.
З хорошого: команда виглядала дуже цілісно. Добре, що у неї є тренер. Добре, коли вона вірить в свої сили, коли вона розуміє, що не є збірною Молдови чи Ліхтенштейну, при всій повазі. І добре, коли команда перемагає тих, кого вона має перемагати за своїм класом. Без героїзму, а просто тому, що ми маємо кращих баскетболістів.
В усіх іграх на цьому турнірі в української команди була гранична самовіддача. Сподобалося, що немає пляски від Сушкіна, бо я десь очікував і переживав, що команда буде надто залежати від нього. Минулорічний чемпіонат мене трохи наштовхнув на такі думки, тому що Сипало провалився, по-хорошому, і якби не Єгор, ми би виглядали ще сумніше.
Грищук заслужив на MVP
Цього року треба говорити, що дуже здивував Грищук. Дехто від нього цього і очікував, бо бачили дуже хороший сезон в Суперлізі. Але його релевантність розмірів і швидкості на цьому Євробаскеті (нехай і не в дивізіоні А, але все ж) оцінюю дуже позитивно.
Я абсолютно не згоден із тим, що Йяму увійшов до символічної збірної, це трошки смішно. Таке враження, що організатори дивилися тільки перші два матчі на турнірі, де Йяму виглядав чудово. Старт у нього був хорошим, а потім він видав абсолютно звичайний, середній турнір. Йому нічого ловити в символічній збірній.
Десмонд Йяму (фото: FIBA)
Якби Грищук за підсумками фіналу отримав би MVP, то я би не здивувався. Видатний турнір для хлопця. І дуже хороший турнір від Сушкіна. Просто від Єгора ми десь чекаємо таких виступів, бо людина була найкращою у складі "Київ-Баскета" в двох поспіль сезонах. І це в 19-20 років. Сушкін – це гравець національної збірної, це вже певний статус.
Мені сподобалася на цьому чемпіонаті швидкість Сушкіна. Багато людей в баскетбольних колах говорять про те, що у Єгора все в порядку, йому треба додати базового атлетизму. Не бити данки, а бігти швидко, оперативно розвертатися, встигати в ногах за суперниками. Мені здається, фукнціонально Єгор трошки здає, тому що це дивізіон В.
Але в певних моментах дивізіон B навіть жорсткіше, бо команди борються за виживання і за підвищення в класі. Наприклад, півфінал та фінал – це абсолютна “риготека” з точки зору фінальної підготовки. Навіть матч з Ісландією: вони фактично повернулися в гру, а Єгор здійснив кілька важливих влучань, молодчина. Хоча в цілому він закінчив гру з показником 3/12 дальніх кидків. Тому він поцілив у кошик тоді, коли було найбільше потрібно.
Фактор Забірченка
Ця команда не стане обличчям національної, без шансів. Але Сушкін та Грищук i цілком можуть там заграти. Можливо – Йяму. У нас дефіцит великих гравців, але Йяму треба додавати. Він точно буде в орбіті збірної, тому що він великий атлетичний хлопець.
Але умовно кажучи, якщо брати того ж Шеліста, який є у Багатскіса, то Йяму навряд зможе вибити Шеліста зі складу. Плюс, Бобров ще пару років точно буде грати. Словом, Йяму буде в орбіті збірної, просто тому що у нас дефіцит таких хлопців.
А от Грищук та Сушкін будуть в національній збірній цілком легітимним. Але двоє людей – це не обличчя збірної. На мою думку, Сушкін ніколи не буде першим поінт-гардом, бо Ковляр не надто старший за нього. Загалом, Ковляр має бути нашим основним розігруючим у збірній на багато років, а Сушкін має бути плюс-мінус його дублером, окрім ситуацій, коли Ковляр в силу якихось причин не буде приїздити до розташування національної збірної (травми, насичений графік у Євролізі і тд).
Дмитро Забірченко (фото: FIBA)
Результат збірної України на цьому чемпіонаті не був очікуваним. Забірченко провів класну роботу. У нього є класні асистенти і тут ми знову ж таки повертаємося до національної збірної, де є не просто Багатскіс, а хороший штаб: Плеханов, Гладир, Фелдманіс, які і самостійно є тренерами дуже хорошого рівня.
Бо результат – це завжди командний показник. Головний тренер не відповідає прямо за все. Він відповідає за результат, але купа моментів по розбору суперників лежить на плечах асистентів. Тому їм велика вдячність за цей результат. У нас були дуже сильні покоління, але далеко не найсильніше покоління виграло Дивізіон В.
