Не лише медалі: головні висновки після чемпіонату Європи в Бірмінгемі

Чотири медалі та команда, якою варто пишатися

Я не дуже люблю говорити про те, що могло б бути, адже цього все одно ніколи не станеться. Краще аналізувати те, що відбулося, й думати всім разом, як змінити все на краще, адже межі вдосконалення немає ніколи.

На чемпіонаті Європи ми виграли чотири медалі – повний комплект. Мали національні рекорди й найвищі досягнення. Дебютантам змагань, нехай поки і не всім, вдавалося подолати перше коло. У нас знову були фінали в дисциплінах, в яких ми вже давно не бачили українців на такому рівні. Наприклад, зі стрибків з жердиною серед чоловіків.

Безумовно, не все всім вдалося, але підстав для того, щоб пишатися нашими спортсменами, також було достатньо.

Відверто кажучи, не хочеться виділяти когось окремо. Ми всі бачили результати. Я б відзначила всю команду. Команду як таку. Незалежно від того, що у кого відбувається вдома, з якими труднощами вони зіштовхуються, спортсмени виходять і викладаються на максимум. Всі дійсно боролися: попри травми, особисті драми й безліч інших обставин.

Артур Фельфнер та складна кваліфікація

У Артура був непростий сезон. Не секрет, що у нього є проблеми зі спиною, і цей рік не був винятком. На щастя, він зміг вийти в літньому сезоні дійсно на високий рівень, показував одні з найкращих результатів у кар’єрі. Тому його розпач після кваліфікації можна добре зрозуміти, як і розчарування після "Діамантової ліги" в Лозанні наступного тижня.

У Бірмінгемі він спробував усе зробити спокійно й технічно, але затиснувся. А у кваліфікації потрібно було метати так, як би він це робив у фіналі. Дійсно прикро, що так сталося.

Але Артур дуже розумний спортсмен, він вміє аналізувати й рефлектувати, тож, сподіватимемося, він все ж реалізує свій потенціал. Зокрема, на чемпіонатах світу і Європи.

Бірмінгем показав, як мають проводитися великі змагання

Змагання у Великій Британії завжди проводять на найвищому рівні. У них здебільшого все чітко організовано й продумано до деталей. У Бірмінгемі, наприклад, дуже зручно побудована арена – маю на увазі поєднання основного й розминочного стадіонів, а також те, скільки різноманітних необхідних для організаторів і атлетів приміщень вони зуміли розмістити в будівлі, яка на території арени для розминки.

На цьому стадіоні навіть сектор для довгих метань був на основній розминочній арені, що буває надзвичайно рідко. Зазвичай метальники розминаються перед стартом на іншій й звідти їдуть на основну.

Alexander Stadium (Фото: Facebook/Alexander Stadium)

Чемпіонати Європи – це також про комунікацію з колегами з інших федерацій, обмін досвідом, напрацювання контактів, про воркшопи й ідеї для вдосконалення як спортивної і змагальної складових, так і освітньої.

Насправді, ще коли була атлеткою, дуже любила сама тут змагатися, повний стадіон глядачів, фанів! Організація завжди була топовою.

Позиція Світової легкої атлетики щодо Росії та Білорусі залишається незмінною

Так, позиція Світової Атлетики непохитна – немає передумов, аби повертати росіян та білорусів до змагань. Але, насправді, є ще низка федерацій великих видів спорту зі схожою позицією. Той же футбол, біатлон та інші.

Проте приклади багатьох інших видів спорту показують прагнення росіян повернутися, й легка атлетика тут не виняток. Й те, що світ поступово звикає до війни, дехто навіть забуває про те, що вона триває, точно не полегшує нам завдання боротися за продовження їхнього відсторонення.

Цього року навіть у Раді Світової легкої атлетики були ті, хто проголосував за повернення росіян і білорусів. Але позиція її президента Себастьяна Коу і більшості членів Ради, на щастя, залишається незмінною.

Себастьян Кое (фото: Marton Kovacs)

Ми, зі свого боку, й надалі маємо докладати максимум зусиль для того, щоб доводити не лише словами, а й фактами, аргументовано, чому їхнє повернення неприпустиме.

Серед іншого, це створення росіянами умов, коли неможливо займатися спортом: вбивство російською армією спортсменів, вимушеність багатьох наших атлетів воювати замість того, щоб тренуватися, знищення інфраструктури; окупація територій з відповідними обʼєктами; спортивні анексії, коли росіяни створюють федерації на окупованих територіях.

Ті ж допінгові програми на державному рівні, як і багато іншого, що свідчить про неприпустимість перебування символіки, спортсменів та функціонерів цієї держави на міжнародній арені. Їх злочини зачіпають сотні об’єктів, тисячі спортсменів та грубо порушують міжнародне гуманітарне право!

І ми працюємо й надалі в цьому напрямку, щоб не допускати агресора до змагань: керівництво зі свого боку, атлети – зі свого, зокрема через медіа й численні інтерв’ю.