Володимир Єзерський: "Україна дала мені все. У 2022 році я навіть не вагався"
Володимир Єзерський пригадав перші дні повномасштабного вторгнення, розповів про своїх побратимів, поділився враженнями від сучасного рекрутингу до лав ЗСУ, а також порушив важливі питання щодо місії спортсменів під час війни та розвитку українського футболу.
Колишній футболіст національної команди України, а нині помічник головного тренера збірної Володимир Езерський відвідав 3-й центр рекрутингу Військово-Морських Сил.
Легендарний український футболіст у лютому 2022 року без вагань змінив футбольний м'яч на зброю, ставши на захист Київщини. У цьому інтерв'ю Єзерський пригадав перші дні повномасштабного вторгнення, розповів про своїх побратимів, поділився враженнями від сучасного рекрутингу до лав ЗСУ, а також порушив важливі питання щодо місії спортсменів під час війни та розвитку українського футболу.
Про початок повномасштабної війни
– На початку вторгнення ви змінили футбольний м'яч на зброю і стали на захист столиці. З боку це виглядає як миттєве й беззаперечне рішення, але що насправді відбувалося у вас всередині в той момент? Наскільки важко було поставити «на паузу» все звичне життя?
– Жив тоді під Києвом, у Бучанському районі, тому події війни відчув на собі з перших днів. Насамперед потрібно було вивезти сім'ю. Дружину з дітьми я відправив на захід України, а сам повернувся назад. Чесно кажучи, навіть не думав про інший варіант.
А як інакше? Якщо ти українець і любиш свою країну, в такий момент просто робиш те, що повинен. Особисто мені Україна дала все. Тут народилися мої діти, тут мій дім. І хоча до того мій "військовий досвід" був хіба що тир біля колишньої бази "Шахтаря", але коли приходить війна, про футбол чи кар'єру вже не думаєш.
– Якщо згадати ті перші місяці оборони Києва — чи були якісь конкретні моменти або вчинки людей поруч, які закарбувалися в пам'яті?
– Найбільше запам'яталося, наскільки всі були згуртованими. У добровольчому батальйоні "Чайка" були дуже різні люди — бізнесмени, вчителі, водії, будівельники, айтішники, частина з яких до цього ніколи не служили.
Ми виконували завдання в районі Стоянки, недалеко від Ірпеня та Бучі. І мене вразило, як швидко всі стали однією командою. Люди чергували, будували укріплення, допомагали евакуйовувати цивільних. Паніки я не бачив. Було одне бажання – не пустити ворога далі.
– Поки людина цивільна, вона бачить армію скоріше крізь призму новин. Коли ви самі одягли форму і відчули все зсередини, чи змінилося ваше ставлення до військових і тієї справи, яку вони роблять щодня?
– Дуже змінилося. У футболі програв матч – буде можливість виправитися. На війні все зовсім інакше. Там ціна неправильного рішення може коштувати життя.
Коли бачиш службу зсередини, починаєш ще більше поважати наших військових. Це дуже важка робота, і не всі уявляють, що стоїть за кожним днем на фронті. Те, що сьогодні ми можемо тренуватися, працювати, у той же футбол грати – це заслуга наших захисників.
Про рекрутинг
– Нещодавно ви відвідали 3-й центр рекрутингу ВМС України. Ми всі пам'ятаємо перші дні 2022 року і ті нескінченні черги до військкоматів. Зараз підхід змінився: людина може свідомо обрати підрозділ, посаду і напрям. Якби така система працювала з перших днів великої війни, наскільки б це полегшило шлях добровольців?
– Це б дуже спростило життя й зробило б оборону ще сильнішою. У 2022 році люди йшли туди, де могли бути корисними просто зараз. Не дуже переймались щодо професії чи спеціальності.
Знаєте, як тренер я теж постійно займаюся своєрідним рекрутингом – ми шукаємо талановитих гравців для національної збірної. І головне правило тут: підібрати людину під конкретну позицію і тактику, щоб її найкращі якості розкрилися максимально ефективно.
У сучасному війську зараз запрацював той самий принцип, і це справжній європейський підхід. Хлопці з 3-го центру детально все показали й пояснили мені, зокрема й те, що ВМС – це давно не тільки кораблі чи охорона берега.
Тут купа спеціальностей: від медиків, психологів та капеланів до бойових водолазів-розвідників і морпіхів. Особливо великий вибір для IT-фахівців – дрони, зв'язок, кібербезпека зараз вирішують дуже багато.
Головне, що кожен може знайти своє місце й свідомо обрати службу за фахом.
Про спортивну спільноту в контексті війни
– Сьогодні чимало людей зі світу спорту змінили спортивну форму на військову або стали ефективними волонтерами. Про кого з колег ви б могли згадати як про приклад?
– Думаю, український спорт дуже гідно себе проявив. З перших днів багато людей футболу пішли захищати країну або вступили до ТрО. Це і Юрій Вернидуб, і Олександр Алієв, і Владислав Ващук, і Артем Федецький, і Олег Лужний, і власник футбольного клубу "Агробізнес" Олег Собуцький. Та їх стільки, що я просто боюся когось образити, забувши назвати!
Ті, хто не на фронті, теж роблять дуже багато. Андрій Шевченко, Олександр Усик, Еліна Світоліна, Жан Беленюк та інші відомі спортсмени постійно допомагають військовим, збирають кошти, купують необхідне обладнання і говорять про Україну за кордоном. Кожен допомагає, як може.
– Як ви гадаєте, чи лежить на відомих спортсменах сьогодні якась додаткова відповідальність перед суспільством? Якщо так, в чому вона має виражатися?
– Думаю, так. Якщо тебе знають люди – маєш показувати правильний приклад. Сьогодні дуже важливо говорити про Україну, підтримувати наших військових і допомагати, якщо є така можливість.
Особливо це стосується спортсменів, яких знають за кордоном. Їх чують, до них прислухаються. Тому кожне інтерв'ю чи міжнародний турнір – це ще одна можливість нагадати світу про те, що зараз переживає Україна.
Про футбол
– Зараз ви є асистентом головного тренера збірної України. Якщо говорити про атмосферу в роздягальні – чи відчувається, що кожен вихід на поле для хлопців має зовсім іншу ціну, ніж це було до повномасштабної війни?
– Безумовно. Зараз усі чудово розуміють, що представляють країну, яка воює. Думаю, кожен футболіст по-іншому відчуває відповідальність, коли виходить у футболці збірної.
Ми знаємо, що матчі національної команди дивляться мільйони українців. Якщо своєю грою можемо хоча б трохи підтримати людей чи подарувати їм позитивні емоції, значить, недаремно виходимо на поле.
– Наразі у тренерському штабі збірної працюють як українські, так і італійські фахівці (головний тренер Андреа Мальдера, його помічник Каталано Паскуале). На вашу думку, чи має значення громадянство на такому рівні, чи все вирішує професіоналізм?
– На такому рівні за наших умов головне – це фаховість і повага до України. Якщо іноземний тренер повністю занурюється в наші реалії, з повагою ставиться до України, розуміє, через що проходить народ, і дає результат – його паспорт не має значення.
– Спостерігаючи за роботою іноземних колег, які підходи, на ваш погляд, варто перейняти вітчизняним спеціалістам?
– Насамперед – увагу до деталей. Сьогодні дуже багато роботи пов'язано з аналізом гри, підготовкою до конкретного суперника, відновленням футболістів. У сучасному футболі такі дрібниці часто вирішують результат.
Мені здається, цей підхід потрібно ще активніше впроваджувати і в дитячо-юнацькому футболі. Чим раніше спорсмен звикне до таких вимог, тим легше йому буде на високому рівні.
– Чи сильно відчувається різниця між українською та європейською тренерськими школами?
– Думаю, у кожної школи є свої сильні сторони. Український футбол завжди був сильний характером, дисципліною і бажанням боротися до кінця. У європейських колег багато уваги приділяють організації гри, роботі з деталями, тактичній підготовці.
Тому, як на мене, потрібно брати все найкраще. Це піде тільки на користь українському футболу.
– Наостанок: що б ви хотіли сказати українцям, які зараз роздумують над тим, як краще долучитися до захисту країни?
– Знаєте, я чудово розумію, що обставини в усіх різні. Хтось залишається тут, хтось із різних причин зараз за кордоном. Але ця війна так чи інакше стосується кожного з нас.
Я просто порадив би не чекати, поки обставини чи хтось інший усе вирішать за вас. Якщо є думки про службу – вперед, бо зараз дійсно змінився підхід. Можна просто прийти в той же центр рекрутингу, поспілкуватися і зрозуміти, де саме твій цивільний досвід чи фах будуть найкориснішими. Головне – підійти до цього свідомо і зробити перший крок. Бо це наш дім, і крім нас його ніхто не захистить.
Дізнатися більше про службу у ВМС можна за номером телефону:
або на офіційному сайті:
Військовослужбовець
Олександр Семененко
