"Хочу побити свій власний рекорд": Ярослава Магучіх – про нові цілі, Олімпіаду та конкуренцію
Ярослава Магучіх уже вписала своє ім'я в історію світової легкої атлетики, але не збирається на цьому зупинятися. Українка зізналася, що досі не завжди може повірити у власні досягнення, розповіла про свої ритуали перед стрибком, емоції від повернення на чемпіонат України та цілі, які залишаються перед нею. В ексклюзивному інтерв'ю Sport RBC.UA Магучіх також пояснила, чому конкуренція з Ніколою Оліслагерс та Елеанор Паттерсон залишається лише в секторі.
"Пташка, яка може літати"
– Кілька хвилин тому я дивився на ролик із твоїми досягненнями, який показували у великій залі, і навіть мене пробирають мурахи. Як ти сама сприймаєш такі моменти, коли бачиш себе на великих екранах?
– Мені дуже подобається, що Національний олімпійський комітет дає таку можливість. Бо в 2024 році я отримувала нагороду, а це вже був кінець сезону. І тоді показали ролик, де був мій світовий рекорд, Олімпійські ігри… І я сиділа, дивилася на це і думала: "А це я зробила? Це я стрибаю?!". І мене теж пробрало на мурахи і на сльози. От і сьогодні те ж саме.
Чому? Бо це ж перші такі змагання, Абсолютний чемпіонат світу. Це були дійсно різні емоції. Все відбувалося швидко, але дуже круто, що кожен спортсмен мав час. І от я дивлюся, що я пишу історію легкої атлетики і водночас – вписую українську легку атлетику в історію світової легкої атлетики, це дуже круто і мотивує стрибати ще далі.
– П'ять років тому ми з тобою спілкувалися і тоді ти сказала, що коли стрибаєш, то почуваєшся "пташкою, яка взлітає". Це відчуття і досі збереглося із тобою?
– Так, це словосполучення не змінилося. Іноді я навіть кажу собі перед стрибком, що я пташка, що я можу взлітати і летіти високо.
– Твоя методика відпочинку перед стрибком залишається тією ж? Бо три роки тому ти розповідала мені, що ти медитуєш, рахуєш до десяти, контролюєш дихання.
– У мене декілька методик, їх вже стало більше. По-перше, я все ще рахую до десяти. По-друге, я закриваю очі і дихаю квадратами. А ще в цей момент я саджаю муху або квіточку і рухаю їх по різних кутах або цифрах. Ну і моя пальчикова руханка нікуди не поділася, вона зі мною.
"Ще одне олімпійське золото і власний рекорд"
– Цього літа ти вперше за п'ять років виступила на чемпіонаті України. Які відчуття у тебе залишилися від цього змагання?
– Це було дуже круто і хвилююче. От прям дуже хвилююче виступати на домашній арені з українськими глядачами. Я хотіла подарувати ці емоції і навіть погода цього не змінила. Бо коли я виходила в сектор, то був дощ. І я подумала: "Ну клас, пострибаємо в дощ, давно такого не робила!". Але ця енергія і заряд емоцій, які мені дали глядачі, дозволили мені кайфанути, мені дуже сподобався той виступ.
І якщо порівнювати ці два чемпіонати, 2021 і 2026, то це зовсім інший рівень. Попри війну в країні ми можемо організовувати такі змагання.
– Ви постійно змагаєтеся із Ніколою Оліслагерс і Елеанор Паттерсон. Як би ти описала свої взаємини з ними? Ваша конкуренція закінчується у секторі чи по життю вона теж присутня?
– Ми конкурентки тільки в секторі. Поза ним ми всі одна з одною спілкуємося. І коли ми приїздимо на змагання і потрапляємо в один час на обід чи вечерю, ми постійно спілкуємося. Це дуже круто, коли люди сприймають конкуренцію між одне одним лише у секторі. А коли ти виходиш за межі стадіону, то ви звичайні люди.
– Ти вже стала Абсолютною чемпіонкою і рекордсменкою світу. Що ще ти хочеш виграти у своїй кар'єрі?
– Ще одне олімпійське золото. Побити Олімпійський рекорд. І звичайно, побити свій власний рекорд і стрибнути ще вище.
– У тебе дуже яскравий Tik-Tok. Де ти береш натхнення, щоб його вести? Це ж купа часу…
– Зараз я відчуваю, що пора повернутися в свій прайм, 2017 року. Тоді було дуже багато тік-токів, а зараз це відбувається, коли є настрій щось знімати. Іноді хочеться щось зняти, але для цього треба вибрати музику, щоб вона підходила під твій настрій. І це все відбувається так: "Одне відео зняла - і досить. На півроку вистачить".
