Між футболом і мистецтвом: як талант Хуана Мати опинився в тіні великих імен
Він виграв чемпіонат світу, Євро, Лігу чемпіонів та Лігу Європи, був одним із найтехнічніших півзахисників свого покоління. Але майже завжди Хуан Мата залишався в тіні партнерів. І саме тому його футбольна історія заслуговує на особливу увагу.
У футболі є гравці, яких пам'ятають за голами, трофеями та рекордами. А є ті, чию гру згадуєш, ніби витвір мистецтва. Хуан Мата належав до другої категорії. Іспанець завершив кар'єру, залишивши по собі не лише значну колекцію нагород, а й дещо менш очевидне – нагадування про те, що футбол може бути мистецтвом. Прикро лише, що протягом більшої частини кар'єри його талант залишався дещо недооціненим.
Футбол як мистецтво, а Мата як художник
Називати футболіста художником – доволі поширений журналістський прийом. Але особисто мені саме цей термін подобається більше, ніж усталене прізвисько Мати - "El Mago" ("Маг" або "Чарівник"). До того ж у випадку Хуана Мати це визначення має значно глибший зміст, ніж просто красива метафора. Іспанець неодноразово демонстрував, що сприймає футбол не лише як змагання, у якому потрібно перемогти суперника, а і як простір для творчості.
Мата належав до тієї категорії гравців, які здатні побачити на полі те, чого не помічають інші. Невелика пауза перед передачею, несподіване рішення, зміна напрямку атаки, витончений пас між кількома суперниками – його футбол складався з деталей. Він майже ніколи не був найшвидшим, найсильнішим чи найатлетичнішим на полі. Його головною зброєю були інтелект, техніка та розуміння гри.
Після оголошення про закінчення кар’єри, офіційний акаунт АПЛ в Instagram опублікував хайлайти Мати. І в цьому відео - весь Хуан. Там нема яскравих фінтів чи слаломних проходів через половину поля. Замість цього - фантастичні передачі, геніальні прийоми м’яча та незрівнянне бачення поля.
Власне, попри іспанський паспорт, найкраще роль Хуана Мати описує італійський термін trequartista. Це гравець, який поєднує різні ланки команди й створює моменти завдяки власній уяві. Саме таким футболістом був Мата. І саме тому він був приречений на перебування в тіні, адже сучасний футбол активно витісняв подібний тип гравців, віддаючи перевагу універсальності, фізичній потужності та тактичній дисципліні.
Митець на полі та поза ним
Особливо символічно, що ця творча сторона Мати знайшла продовження за межами футбольного поля. У 2023-му році він долучився до проєкту The Trequartista: Art and Football United, який реалізував разом із відомим куратором Гансом Ульріхом Обрістом та художником Тіно Зегалом у межах Manchester International Festival.
Однією з центральних робіт став перформанс This Entry. Його учасники поєднували футбол, танець, музику та рух, досліджуючи взаємодію людського тіла з предметами й простором. Для Зегала футбол виявився надзвичайно близьким до хореографії: постійні зміни положення тіла, балансу, напрямку руху та взаємодія між виконавцями нагадували йому танець.
Мата не просто став обличчям цього проєкту. Він допомагав осмислити футбол як окрему форму творчості. Його цікавила сама ідея поєднання різних світів, а також можливість показати гру з незвичного боку. І це, мабуть, найкраща ілюстрація того, яким він був футболістом.
Крім того, він займався фотографією, а знімки з поїздки іспанця до Індії стали частиною виставки в Національному футбольному музеї Манчестера.
Велике серце в невеликому тілі
Ще раніше іспанець долучився до створення Common Goal - міжнародної ініціативи, яка закликає футболістів, тренерів та інших представників індустрії передавати 1% своїх доходів на соціальні проєкти.
Для Мати це не було спробою знайти собі заняття поза футболом. Швидше, природним продовженням власного світогляду. Він завжди цікавився мистецтвом, літературою та людьми, які створюють щось нове. І в цьому є певна закономірність: людина, яка на полі шукала нестандартні рішення, поза ним так само прагнула виходити за межі звичного.
Талант, який загубився серед великих імен
Попри всі свої досягнення, Мата ніколи не був головною зіркою свого покоління. Навіть у найуспішніші роки він часто опинявся в ситуації, коли поруч були футболісти, чиї імена звучали значно гучніше.
Особливо помітно це було у збірній Іспанії. Мата став чемпіоном світу 2010-го року та чемпіоном Європи 2012-го, але його роль у команді була значно меншою, ніж можна було очікувати від гравця такого рівня.
Причина полягала в тому, що в іспанській команді того часу виступали Хаві, Андрес Іньєста та Сеск Фабрегас. Це була збірна, у якій навіть надзвичайно талановитий футболіст міг опинитися далеко не на перших ролях.
Хаві та Іньєста визначали ритм гри, керували простором і були обличчями цілої футбольної епохи. Фабрегас пропонував інший профіль півзахисника, поєднуючи глибину та гру ближче до атаки. На цьому тлі Мата залишався радше додатковим творчим ресурсом, ніж центральною фігурою.
Водночас його внесок у тріумфи збірної не варто применшувати. На Євро-2012 він забив гол у фіналі проти Італії, вийшовши на заміну, а на чемпіонаті світу-2014 також відзначився забитим м'ячем. Просто його історія в національній команді не стала історією головного героя.
Схожа ситуація повторилася і на клубному рівні. У "Челсі" Мата провів, мабуть, найяскравіший відрізок своєї кар'єри. Два сезони поспіль він визнавався найкращим гравцем команди, був одним із головних творців атак лондонців та допоміг їм виграти Лігу чемпіонів і Лігу Європи.
Однак повернення Жозе Моурінью змінило його становище. Португальський тренер мав інше бачення командної структури, а Мата поступово втрачав місце в основі. У січні 2014-го року іспанець перейшов до "Манчестер Юнайтед".
Манчестер, який не відповідав його таланту
Перехід до "Манчестер Юнайтед" мав стати новою сторінкою кар'єри Мати. Але виявився радше тривалим періодом пошуку стабільності - як для самого футболіста, так і для клубу.
Іспанець прийшов на "Олд Траффорд" після завершення епохи Сера Алекса Фергюсона, а команда переживала одну з найскладніших трансформацій у сучасній історії. Девід Мойєс, Луї ван Гал, Жозе Моурінью, Уле Гуннар Сульшер - за вісім років Мата побачив кілька різних футбольних філософій, тренерських підходів і спроб повернути клуб на вершину.
У такій атмосфері складно було побудувати стабільну команду навколо футболіста, чия головна перевага полягала у творчій свободі. Мату використовували на правому фланзі, ближче до центру, іноді як атакувального півзахисника. Він залишався корисним, але далеко не завжди отримував можливість бути тим гравцем, який визначає гру команди.
За вісім із гаком років у "Манчестер Юнайтед" іспанець провів 285 матчів та забив 51 гол. Разом із командою він виграв Кубок Англії, Кубок ліги, Лігу Європи та Суперкубок Англії. І це не просто набір нагород для футболіста, який нібито не реалізував свій потенціал.
Проте є відчуття, що Мата заслуговував на іншу команду та інший контекст. Він прийшов до Манчестера не в період домінування клубу, а тоді, коли той намагався зрозуміти, ким хоче бути після Фергюсона. Іспанець знову став частиною цієї історії, але не її головним героєм.
Кар'єра, яку варто оцінювати не лише за трофеями
Тепер Мата залишає професійний футбол, але навряд чи остаточно розлучається з ним. Він уже має досвід інвестицій у футбольні клуби, зокрема став співвласником "Мельбурн Вікторі", а також продовжить роботу в структурі клубу.
Його кар'єра не була історією беззаперечного домінування. Він не став головним символом збірної Іспанії, не перетворив "Манчестер Юнайтед" на чемпіона Англії та не отримав того індивідуального визнання, на яке міг претендувати його талант. Але в нього є те, чого не виміряти кількістю нагород.
Мата нагадував, що футбол - це не лише швидкість, боротьба, тактика та цифри. Це ще й гра уяви, творчості, несподіваних рішень і краси. Недарма його футбольний стиль так органічно перетнувся зі справжнім мистецтвом.
Саме тому для мене головний підсумок кар’єри Мати - не кількість трофеїв, голів чи індивідуальних нагород. Натомість він для мене - це моменти, коли я завмирав перед монітором, захоплено спостерігаючи за тим, як іспанський художник творить на полі.